Інформаційна частина: Емоційне вигорання

     Емоційне вигорання - це синдром, що розвивається на тлі непервного впливу на людину стресових ситуацій і призводить до інтелектуальної, душевної й фізичної перевтоми та виснаження.
   Ознаки емоційного вигорання: 

• втома 
• психосоматичні ускладнення
•  безсоння 
• негативні настанови щодо підлеглих 
• байдужість до роботи 
• нехтування виконанням своїх обов’язків 
• збільшення прийому психостимуляторів (тютюн, кава, алкоголь, ліки) 
• зменшення апетиту чи переїдання 
• низька самооцінка 
• посилення агресивності (роздратованості, напруженості) 
• посилення пасивності (цинізм, песимізм, безнадія, апатія) 
• почуття провини.

    Можна сказати, що це захисна реакція організму на постійну дію стресу. Емоційне вигоряння виникає в результаті внутрішнього накопичення негативних емоцій без відповідної "розрядки" або "звільнення" від них. Досягнувши певного рівня напруження, "вигорілий" починає шукати способи "екомномії емоцій". Це проявляється в неусвідомленому або усвідомленому бажанні зменшити або нормалізувати взаємодію з оточенням. Якщо ж це йому не вдається, то спрацьовує певна захисна реакція організму, яка може виражатися в байдужості до людей, ігноруванні їхніх звернень, цинізмі й навіть агресії.

     Варто сказати, що люди намагаються боротися з вигрянням, але найчастіше "варварськими" методами. Пригадаймо, наприклад, професійний цинізм (проявляється навіть в особливих висловлюваннях, термінах). Дослухайтеся, як ви називаєте про себе учнів? Цю галасливу ватагу, яка вже забігає в кабінет і намагається перевернути усе догори дригом, коли ви ще не встигли оговтатись після чергового уроку?

     Або інший негативний метод - фізичне й емоційне відчуження, прагнення тримати дітей на відстані, не допускати доторків, не помічати їхньої фізичної оболонки, життєвих проблем, душевних станів. А хіба можна працювати з учнями, не відчуваючи до них жодної емоційної прихильності?

     Ще одни спосіб уникнути "витрачання себе" - ритуалізація. У спілкуванні з учнями завжди слід дотримуватись ритуалу, заведеного порядку, вимагати беззаперечного виконання вказівок. Тоді робота йде як по рейках: зустрілися, попрацювали - і розбіглися.

    Окремим працівникам допомагає також енергетичний "вампіризм". Тут немає ніякої містики, просто людина використовує момент чужої зніяковілості, страждання, приниження, невдачі, щоб підвищитися, самоствердитися.  Тоді придушення навколишніх стає сильною і продуктивною мотивацією.

    Трапляється, що людина ладна впоратись з вигорянням, підкреслюючи власну цінність, необхідність, незамінність своєї персони і роботи. У багатьох колективах є такий працівник, без бажання якого зробити нічого неможливо. Він абсолютно незамінний. Однак настає день, і його змінює інший працівник, після чого все йде, як завжди, а організація аж ніяк не розсипається в порох. Численними дослідженнями встановлено, що до професійного вигоряння більше схильні спеціалісти, які змушені через свою професійну діяльність багато й інтенсивно контактувати з іншими людьми (педагоги, психологи, соціальні працівники), оскільки під час роботи вони зазнають сильних нервово-психічних навантажень, що проявляються в поступовій емоційній втомі й виснаженні.

    Не є таємницею, що професія вчителя належить до категорії стресогенних. Педагогічна діяльність насичена різноманітними напруженими ситуаціями. До таких ситуацій у педагогічній діяльності належать:

• ситуації взаємодії вчителя з учнем на уроці (порушення дисципліни і правил поведінки, непередбачувані конфліктні ситуації, ігнорування вимог вчителя тощо);
• ситуації, що виникають у стосунках з колегами по роботі та адміністрацією (різкі розбіжності в думках, конфліктні ситуації, перенавантаження дорученнями, надмірний контроль тощо);
• ситуації взаємодії вчителя з батьками учнів (різниця в оцінюванні учня батьками і вчителем, відсутність уваги з боку батьків до процесу виховання дітей тощо).

    В окремих випадках емоційне напруження сягає критичного рівня і педагог втрачає самовладання. Це проявляється або в пасивно-захисній (сльози), або в агресивній формі (крик, нервове ходіння по класу, різкий стук по столу тощо0. Подібні емоційні реакції роблять педагогів практично профнепридатними. але і зовнішнє стримування емоцій, у той час як всередині відбувається сильний емоційний процес, не сприяє заспокоєнню, а лише, навпаки, підивщує емоційне напруження і негативно позанчається на здоров"ї. Вчителі, як професійна група, вирізняються надзвичайно низькими показниками фізичного і психічного здоров"я. За даними багатьох досліджень, основними й постійними хворобами, що супроводжують вчителів, є: захворювання серцево-судинної системи, виразки, захворювання невротичного характеру.

    Професійна допомога  унаслідок емоційного вигоряння передбачає прийом лікувальних препаратів і різні види психотерапії. Однак вчителю в більшості випадків потрібна не медична, а соціально-психологічна допомога з вироблення необхідних якостей і навичок, спрямованих на збереження та попповнення емоційних резервів в організмі.